Чужий: повість – Гридін С. – АКАДЕМІЯ (105260)

“Нарешті війна для нього скінчилася._x000D_
До скону її вистачить._x000D_
Війна навчила бачити, хто справжній, а хто гниляк._x000D_
Зробила нещадною пам’ять._x000D_
Бо як забути хлопців, яким ніколи вже не побачити дому._x000D_
Микола Гаврилюк не був наївним:_x000D_
життя його жорстоко терло. Не чекав почестей._x000D_
Ні на що особливе не розраховував, але й гадки не мав,_x000D_
що можна бути такими нетерпимими до всього,_x000D_
що вирізняє чоловіка, який місяцями жив у бліндажі,_x000D_
пив воду з калюж і забув про суху постіль._x000D_
Запросто накидають йому образливі «аватар»,_x000D_
«вбивця», «психічно ненормальний»._x000D_
Драматичною і навіть авантюрною була його_x000D_
дорога додому. А там усе пішло не так._x000D_
Тяжко було звикати навіть до асфальту під ногами._x000D_
Щось незбагненне віддалило дружину,_x000D_
забрало взаєморозуміння із синами._x000D_
Він уже не бажаний на роботі._x000D_
Нездоланними були мури бюрократії._x000D_
Усім став чужий, нікому не потрібен._x000D_
Приречений залишитися наодинці_x000D_
зі своєю війною._x000D_
«Мені краще було загинути», — карався думкою._x000D_
І звіром оскалювався на несправедливість._x000D_
Дуже несподівано його кинуло_x000D_
під осколки людської байдужості — так недоречно_x000D_
й безжально наздогнала його ця війна._x000D_
І винесла вирок. Усім.”