Терен зацвів: оповідання, повість – Кешеля Д. – АКАДЕМІЯ (105265)

“ерпко розцвітає терен. Чіпко тримається корінням землі._x000D_
Уперто впирається вітрам. Морози йому — ніщо._x000D_
Багато бачив і витерпів він під копитами часу. Жодна сила не_x000D_
змогла винищити його._x000D_
Уміє захищати себе терен. Обережним треба бути з ним —_x000D_
колючий._x000D_
Мудрий він у своїй недоступності. Дивну силу має. Вабить_x000D_
очі й притягує думку._x000D_
Красивий терен, коли цвіте. Манять до себе його ягоди, що_x000D_
пахнуть небесами. Чомусь і тривожать вони, як густі хмари._x000D_
Бо крутий норов має. Не кожному спокій несе._x000D_
П’янить і ранить, лікує і бентежить. І дає надію, як ніжно-_x000D_
сумна пісня, в якій він є._x000D_
Таке й життя людей в оповіданнях і повісті цієї книжки. Весь_x000D_
час вони в роботі. У випробуваннях любов’ю, болем і сльоза-_x000D_
ми. У тривогах за свої гріхи. І в молитвах до Бога._x000D_
Вони красиві й тоді, коли щось і незграбно роблять. Добрі й_x000D_
ніжні, хоч комусь від того й болить. Життєлюбність не поки-_x000D_
дає їх і за мить до смерті. Бо вірять, що й на Небесах є життя._x000D_
Отакі люди, з якими зрісся у своїй творчості Дмитро Кеше-_x000D_
ля. Мусимо їх любити. Бо не любити їх не можна. Гріх не_x000D_
любити їх._x000D_
А терен таки зацвів.”